ОЛЕКСАНДР БАНЧУК, експерт Центру політико-правових реформ
Якщо четвергові події в парламенті відбулися в нормальній країні, то можна спробували змоделювали прес-реліз служби публічного обвинувачення в інших країнах. Він був би приблизно такого змісту: “Група невстановлених осіб провела збори в залі сесійних засідань Верховної ради. Ця група себе назвала групою 235, хоча їх кількість не була встановлена. Вони шляхом підняття рук ухвалили певне рішення. Далі у змові із спікером парламенту певний документ незрозуміло з яким змістом підписаний і надісланий Президенту. Встановлюються особи, причетні до цих дій і проводяться дії з розслідування цих фактів”.
Такою б мала бути реакція в нормальній країні на ці події. Я назвав модель можливого прес-релізу публічного обвинувачення в якійсь європейської країні, і ми побачимо, чи ми дочекаємось такого прес-релізу від нашої служби обвинувачення Генеральної Прокуратури України.
Ніхто в суспільстві не знає, що відбулося в четвер в парламенті, тому що ці акти не пройшли обговорення (порушено вимоги частини 1, ст. 89 Конституції). Вони не були розглянуті комітетами Верховної ради. А це є конституційні повноваження Комітетів Верховної Ради. Також було порушено право кожного народного депутата на внесення пропозицій до відповідних законопроектів, і це право гарантовано першою частиною ст. 93 Конституції. Відповідно, оскільки порушена ця процедура, то, на мій погляд, є всі підстави для того, щоб ідентифікувати ці дії, які передбачені четвертою частиною, ст. 5 нашої Конституції як узурпація державної влади. Або ті політичні партії, які вчинили ці дії також дуже чітко ідентифікуються частиною першою ст. 37 як дії, які спрямовані на незаконне захоплення державної влади. Наслідком цих дій мала би бути заборона політичних партій. Це було не тільки порушенням вимог регламенту, а й порушення вимог Конституції і відповідні наслідки повинні були б бути.
АРКАДІЙ БУЩЕНКО, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
Якщо людина перестає бути громадянином, якщо вона оре, сіє, жне тощо, якщо вона не втручається в будь-яке суспільне життя, не цікавиться суспільним життям, то цей закон її не стосується і цікавити не повинен, бо загрози для такої людини не несе. Цей закон спрямований саме проти громадянства, проти нашого потягу до того, щоби брати участь у суспільному житті. Наша влада не боїться хліборобів, працівників, які здобувають валовий продукт. Вона боїться громадян, які не згодні з тим, що відбувається у їх країні і, не дай Боже, ще й висловлюють це уголос, діляться цими думками з іншими, поширюють думки серед великої кількості людей, бо це все дуже легко підпадає під визначення “екстремістська діяльність”. Якщо ми кажемо: “Перестаньте красти так, як ви крадете зараз”, – це екстремістська діяльність, бо це діяльність спрямована на зміну існуючої системи. Якщо ми кажемо: “Перестаньте катувати”, то посягаємось на існуючу схвалену систему управління держави, якщо ми кажемо, що нам не подобається, як чиниться правосуддя, ми посягаємось на систему правосуддя. Крім того, якщо ми беремо участь у судовому засіданні, то нас за цим Законом суддя може відразу відправити на 15 діб із залу суду. Ви знаєте, що судді люблять казати: “Ви будете вказувати суду, як себе поводити?”. “Да будемо”. І ось це “Да будемо” зараз буде заборонено. Звичайно направленість цих законів абсолютно очевидна – це придушення свободи думки, свободи слова, свободи вираження своїх поглядів у будь-який спосіб навіть за допомогою проїзду по дорогах. Це невротична реакція нашої влади на те, що відбувалось на Майдані.
Читаючи закон, згадуєш події, які пов’язані з Євромайданом, Автомайданом, проникненням Тетяни Чорновол в СБУшну машину. Цей закон – це повість про Майдан. Це не мудро з погляду законодавства. Бо кожного дня кожен з нас стикається із ситуаціями, які не подобаються. Якщо цю кожну ситуацію, знаючи владу, будемо перетворювати на закон, наше життя перетвориться на жах.
Через свій переляк наші депутати хочуть перетворити наше життя на жах. Для чого нас змушують отримати SIM-картки за паспортами? Це ж не просто так. За цим стоїть потужна система обліку наших персональних даних і стеження за нами. Для чого це все? Це тільки для того, щоб ми боялись висловити свою думку.
Людина, яка поставила стільчик, стала на нього і гучно звернулась до тих, хто стоїть поруч, то вона вже – порушник громадського порядку. Що таке заборона використання звукопідсилюючої апаратури при мирних зборах? Це перетворення мирних зборів на мовчазне стадо, яке крокує невідомо якимись інстинктами, а не для того, щоб висловити свою думку. Фактично свобода зібрань знівельована. Ви можете вільно збиратись, але Ви нічого не можете робити без дозволу. На ці дії має бути дозвіл.
Багато юристів аналізують ці закони, шукають шляхи юридичних дій для того, щоб оскаржити прийняття законів і виробити якісь стратегії і тактики дій у разі, якщо ці закони будуть застосовуватись. Конституційний суд також є один із варіантів, який можна використати через необхідну кількість депутатів. Але я боюсь нашого Конституційного рішення, чесно кажучи. Я не знаю, яке рішення він може прийняти. Я давно займаюсь такого роду справами, я ніколи не звертався до Конституційного суду з одного простого міркування – я не хочу отримати рішення, з яким я і ви будемо потім боротися 30 років.
ТЕТЯНА МАЗУР, виконавчий директор Міжнародна Амністія Україна
Якщо цей закон вступить у силу, ці зміни призведуть до переслідування журналістів, активістів громадянського суспільства, закриття громадських організацій, новинних інтернет-сайтів та, можливо, навіть релігійних організацій. Цей закон ми розцінюємо як шокуючий і надзвичайно потужний удар по фундаментальних правах та свободах громадян, а саме право на свободу зібрань, право на свободу об’єднань та вираження думок. Це фундаментальні права людини. Вони є запорукою існування демократичного громадянського суспільства, демократичної держави загалом.
Вчора коли ми переглядали цей Закон, буквально в кожній статті ми маркували порушення якогось права. Це факт, що цей закон не відповідає міжнародним та європейським стандартам.
Перше, що впало око, – це введення поняття “іноземний агент”. Це, нагадаю, громадське об’єднання, що для забезпечення своєї діяльності отримує грошові кошти або майно від іноземних держав, їх державних органів, неурядових організацій інших державних міжнародних неурядових організацій, іноземних громадян, осіб без громадянства або вповноважених ними осіб, що отримують грошові кошти чи інше майно від вказаних джерел, а також беруть участь в тому числі в інтересах іноземних держав, політичній діяльності на території України. Фактично зважаючи на те, що на даний момент майже всі громадські організації отримують фінансування від іноземних або міжнародних донорів, майже всі вони змушені будуть зареєструватися в якості іноземних агентів. Що це означає? Окрім того, що це неприємне смислове значення, ці організації будуть втрачати статус неприбутковості, тобто вони будуть зобов’язані платити податки. А це у свою чергу означає значуще зменшення фінансування громадської активності громадянського суспільства…
Вчора пан Колесніченко послався на досвід Сполучених Штатів Америки, але дуже хотілося б, аби наші народні депутати не просто копіювали закон з інших держав, а робили аналіз контексту і до яких наслідків призведе той чи інший закон в українських реалій. І в нашому випадку – це буде означати створення додаткових перешкод для громадських організацій, оскільки вони зобов’язані будуть пройти бюрократичну процедуру реєстрації в якості іноземного агента, далі – це буде додатковий податковий тиск, можливі перевірки і т. д. і т. п. Звичайно, не всі громадські організації зможуть це пережити і дехто, напевно, змушений буде відмовитись від своєї діяльності.
Для всіх вас не є секретом, що аналогічний закон був прийнятий в Російській Федерації в 2012 році. І він мав нищівний вплив на громадянське суспільство, оскільки вже зараз… можемо сказати, що він однозначно був прийнятий з метою створення перешкод для діяльності громадських організацій, а також для їх дискредитації, оскільки особливо в Росії ось це поняття “іноземний агент” майже дотичне з поняттям “шпигун”. З часу прийняття цього закону перевірили понад тисячу громадських організацій, і ці перевірки дуже часто супроводжувалися не лише органами державними влади, а також журналістами, які відразу все це висвітлювали у негативному сенсі для громадських організацій. За результатами цих перевірок на десять громадських організацій було подані скарги до суду з боку російської влади через відсутність реєстрації як такого, що виконує функції іноземного агенста. П’ять з них було оштрафовано. Цікаво, що дві з них виграли апеляції, але одна була розформована, не витримавши такого тиску. Принаймні десятьом громадським лідерам було наказано дотримуватись закону про іноземних агентів, і понад 50 організацій отримали офіційні попередження на цей момент, в яких їм пропонують зареєструватись як іноземні агенти. Громадські організації замість того, аби займатись своєю статутною діяльністю, виконувати свої функції, вони витрачають масу часу на ці перевірки або потім на судові засідання і боротьбу з бюрократичною системою.
Другий кричущий момент – це введення кримінальної відповідальності за наклеп. Однозначно – це є величезним кроком назад для нашої держави, оскільки Україна була одна з найперших на території колишнього Радянського союзу, яка декриміналізувала наклеп ще у 2001 році. Після цього було декілька спроб знову ввести кримінальну відповідальність за наклеп, проте до 16 січня ці спроби були невдалими.
Багато іноземних організацій, такі як ООН, ОБСЄ офіційно визнали загрозу, яку містять ці закони про криміналізацію наклепу, і рекомендували їх скасувати. Ці організації говорять, що введення кримінальної відповідальності за наклеп не є виправданим обмеженням свободи вираження думок… Що це означає в практичному плані? Це означає, що будь-який журналіст, який буде вести розслідування про якісь корупційні схеми, потенційно може стати об’єктом переслідуванням за цією нормою.
Однозначно ми звернули увагу на екстремістську діяльність, дефініція якої є дуже широкою і незрозумілою. Ось ця неоднозначність трактування у нас буде ризиком для дуже багатьох.
Нас дуже занепокоїли інші слова пані Лукаш (Олена Лукаш, міністр юстиції – Ні корупції!)стосовно дій працівників міліції, як вони поводять себе під час мирних протестів. І наша організація наголошувала на тому, що неодноразово працівники Беркуту застосовують непропорційну силу до мирних учасників протесту. І ці дії не були належним чином розслідувані, і винних не притягнули до відповідальності. Вчора був прийнятий закон про звільнення відповідальності учасників мирних зборів і, на жаль, ось ці формулювання, які ми бачать у цьому новоми законі, дозволять працівникам Беркуту залишитись непокараними. А ця безкарність буде сприяти вчиненню нових злочинів працівниками міліції.
ОЛЕКСАНДРА МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод
Ініціатори закону намагаються втюхати нам думку, що цей законопроект в тому числі прийнятий для дотримання прав людини і взагалі відповідає найкращій міжнародній практиці. Один з таких моментів, як вони це обгрунтовують, на введенні поняття екстремізму… Взагалі дивуєшся, тому що екстремізм у світі – це політологічне, а не правове явище. Є величезні проблеми з визначенням екстремізму з точку зору визначенням дефініції з точки зору, що таке екстремізм. Саме тому всі демократичні країни світу не оперують поняттям екстремізм у своєму Кримінальному кодексі, а визначають певні види діянь іншими складами правопорушень як кримінальними, так і адміністративними.
Прийняття цього закону означає, що правляча коаліція дуже боїться, що у них немає інших способів зупинити мирний протест, і що вони не знають, як інакше зберегти владу, навіть маючи величезний адмінресурс у своїх руках. З огляду на це правозахисні організації видали заяву, в якій охарактеризували, що прийняття цього законопроекту – це по суті акт оголошення війни громадянському суспільству, і ми як представники правозахисних організацій в цій війні, не нами початій, не збираємось піддаватись на капітуляцію. Ми як правозахистні організації починаємо працювати для активізації різних міжнародних механізмів для захисту прав людини, включаючи спецдоповідачів по різних свободах при різних міжнародних структурах, не виключаємо звернення до Європейського суду з прав людини. Влада має підготуватись до нищівної критики, а окремі люди до персональних індивідуальних санкцій. Ми розуміємо, що це складна бюрократична система, але ми будемо намагатись застосовувати увесь комплекс негативних дій не тільки з точки зору офіційних посадовців Європейського союзу, але й інші побічні, які з цього витікають, наприклад, стимуляція, апеляція до міжнародного співтовариства і до наших колег в інших країнах з організаціях акції, щоб з бізнесом, який представлений у Верховній раді не підтримували ділових і торгових контактів.
В ситуації, коли закони не виконуються, норми статей не працюють, і статтею 5 Закону “Про міліцію” нікого не налякаєш, треба діяти консолідовано, об’єднано і займати своє місце у цьому народному мирному фронті і захищати людей, які беруть участь в акції громадянської непокори.
ЙОСИП ЗІСЕЛЬС, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України
Ці статі вчора викликали приємну ностальгію. Стільки років їх не було в Кримінальному кодексі і ось вони знову з’явились. Я ніби повернувся у свою молодість. Історія нас вчить тому, що історія повторюється, але вже не як історія, а як фарс. Ці дії, які ми спостерігаємо, нагадують більше фарс, аніж трагедію.
Цей закон – це “законодавча” база для створення поліцейської держави, для масових репресій, але створення бази і репресій – це різні ситуації. Ми повинні думати, що буде, якщо вони будуть використовуватись. Будуть використовуватись вибірково, як використовується уся наша законодавча база? Ми живемо в Євразійському просторі, який не є правовим. Ці закони нічого не значать, вони приймаються, але не виконуються. Ще з часів царської Росії відомо, що суворість закону компенсується неналежним виконанням цього закону. Той закон про іноземних агентів не виконується в Росії. Мої колеги, організації, з якими ми працюємо в Росії, знають, що він майже не виконується… Неможливо зареєструватися як іноземний агент. Нерозроблено Міністерством юстиції всього переліку документів для того, щоб зареєструватись як іноземний агент. Я знаю Алєксандр Брод, який є керівником однієї з правозахисних організацій за права людини в Росії, намагався зареєструватись, він хотів працювати по закону і не зміг.
Яка мотивація цих законів? Це перш за все – це страх Президента і його ближчого оточення. Вони не знають, що робити. Вони бояться, бо вони себе загнали у глухий кут, з якого у цій ситуації і тими механізмами, які вони мають в руках, неможливо вийти. По-друге, це нездатність на цивілізований вихід із цієї ситуації, нездатність на ті механізми, які застосовуються в цивілізованому світі для вирішення проблем, тобто, до цивілізованого компромісу. Компроміс – це коли всі незадоволені, але в рівній мірі. Треба знайти шлях, щоб і опозиція, і влада перш за все і Майдан були трохи незадоволені, але домовились між собою, а що країна робить далі. Бо неможливо роками стояти в цьому глухому куті один проти одного, загородившись барикадами чи беркутом. Ще Солженіцин навів приклад, що людина стоїть з автоматом з піднятими руками, а навпроти людина – з автоматом. Вони стоять годину-дві, а потім і в одного й іншого руки опускаються в одного, а в другого – автомат. Неможливо таке протистояння, хоча те, що ми навколо себе – це стійка рівновага так би мовити мовою фізики. Що таке стійка рівновага? Будь-якою дією, бійкою, наприклад, можна трохи вивести з рівноваги, але за законами суспільства, які такі ж об’єктивні, як і закони фізики, це знову повертається у стан рівноваги. Наше суспільство знаходиться у стані стійкої рівноваги, жодна із сил, ані опозиція, ані влада, ані Майдан – я вважаю його третьою силою – не може своїми силами вивести це з положення рівноваги і направити по тому вектору, куди хоче ця сила спрямувати наше суспільство. І це треба враховувати.
Вони бояться навіть свого оточення, своїх депутатів. Вони не довіряються. Якщо б вони довіряли, були впевнені у своїх силах, цей блок законів обговорювався б на широкому загалі і в суспільстві. Ані в Росії, ані в Узбекистані, ані в Білорусії не приймалось таким масивним блоком.
Можливо, ці закони – це нова провокація з метою вивести суспільство з положення рівноваги, щоб воно зреагувало силовими засобами. Щоб був якийсь штурм чи Верховної ради, чи Адміністрації Президента, і тоді вони знають, що робити. Вони нас два місяці штовхають на це різними шляхами. Навіть додаткові вибори, які пройшли у грудні в п’яти округа,х були так брутально і цинічно зроблені, що у мене виникла гіпотеза, що це також провокація на силове протистояння. Бо це повинно було так образити суспільство, що люди брали все, що потрапляється під руки й шли на штурм. Ні! Майдан – це новий етап розвитку громадянського суспільства. Він уміє гасити провокацію. Бо провокацію можна закинути будь-куди. Проблема в тому, а що буде далі? В Росії ми бачили з Бєрюлово все перевертається, виходить ланцюгова реакція, розростається погром. І поки не дадуть команду це зупинити, вони не зупиняються. Українці знайшли механізми гасити провокації, які виникають або в середині від наших правих чи лівих радикалів чи від влади… І тут дуже важливо, щоб ми не зреагували так, як це чекає влада. Вчора на обговоренні було декілька пропозицій йти штурмом на Банкову. Добре, що їх було не багато. Бо головне, мені здається, – це потреба витримувати мирний характер, який півтори місяців і останні десять років продемонструвала українське суспільство як домінуючий напрям свого протесту протидії влади. Бо через це виникає у влади неможливість вирішення. Вона не знає, що з цим робити, коли мільйон людей протистоїть мирно, а не силовим… Ми сильні якраз у мирному протесті.
Є ще економічний чинник, в якому є дуже багато дотепних інтерпретацій. У них немає ще стільки грошей в гаманцях, на скільки вони розраховували. Вони ще недостатньо пограбували країну… Історія як і економіка доводить, що поліцейська держава – економічно неефективна. Вона не може виправити ту ситуацію, в якій ми зараз опинились. І створення поліцейської держави не вирішить навіть цю проблему.
Наш стан суспільства – це вже не тоталітарний, як у 30 чи 40-ві. Авторитарний режим в 60 – 70-х років відрізнявся тим, що він не на кожне плече клав свою репресивну руку, а тільки на тих, хто виділялись, на найбільш активних людей. За всі роки, які я пам’ятаю у 50 – 70-і роки – я не беру ті роки, коли був збройний опір – сиділо, може, три тисячі чоловік. Одночасно сиділо 300 – 400 чоловік. Репресували тільки активістів. Коли в 1967 році ввели цю 187 статтю, по якій я сидів двічі шість років, не кожен, хто казав неправду, як вони думали, саджали… Чи буде це так зараз, ніхто не знає. Бо Україна зараз не та, якою був Радянський союз в 60 – 70 роки. Якщо вони, використовуючи ці так звані закони, посадять 20 – 30 чоловік, – це приведе ще мільйон на Майдани, посадять 200 – 300 – це приведе ще 5 мільйонів на Майдан. Вони не можуть сьогодні включити репресивну машину, у них немає ані політичної волі, ані репресивної можливості для того, щоб повернути нас у 30-ті роки. Ми живемо в ХХІ столітті, а вони оперують механізмами ХХ сторіччя, бо інших у них немає. Їх не вчили інших механізмів. Вони живуть в минулому і всіх нас тягнуть туди.
Стаття наклепу зроблена більш юридично неграмотною, ніж у 1967 році. Вона є дуже невизначеною. Це не юридична термінологія. Є факт, є обставини, які вважаються дійсно наклепом. Якщо ти знаєш, що це неправда і кажеш про цей факт, що він був. Якщо ти кажеш, що Україна – корумпована країна – це не наклеп, це твоя думка. Думка не є наклепом у всьому світі. Це міжнародна юридична норма.
Якщо виконувати ці закони, то під загрозою пів-України. Усі, хто думками, словами проти влади, вони усі під-загрозою. Я вже не кажу про журналістів, майдани… Ми повинні продемонструвати гідність, забути про всі свої чвари, негаразди правим, лівим, націоналістам, інтернаціоналістам. Нам зараз не до цього. Повинно бути створено щось схоже на Народний мирний фронт, де будуть і опозиція, і Майдани, усі ті, кому теоретично погрожує ця поліцейська держава. У нас є зараз тільки один ворог – це влада, яка хоче перетворити нашу державу на поліцейську… Що таке народний мирний фронт – це кампанія громадянської непокори. Вона не підготовлена, невтілена в Україні. У нас, на жаль, не розроблені страйкоми, Україна не може зараз зробити всеукраїнський страйк, що є дуже важливою частиною громадянської непокори. Ми повинні відмовитись зі спілкуванням з цією владою крім судової точки дотику. Всі суди повинні бути завантажені тисячами, десятками тисячами позовами, скарг.
Ми повинні сказати Заходу, що санкціями не треба погрожувати, їх треба застосовувати. Бо ці злочинці, з якими ми маємо справу, знають, що коли погрожують, то не б’ють. Б’є той, хто не погрожує. Вони не вірять у ці санкції. Вони думають так: “Захід хоче відокремити нас від Росії і вони будуть сприймати нас такими, якими ми є. Він буде нам дозволяти все, що ми робимо. І він повірить, бандити навіть краще, ніж “фашисти”, роблячи таку штучну дихотомію. Бандити чи “фашисти”. Обирайте нас, бо буде гірше”.
Микола Мирний, “Ні корупції!”
Вороніж має сполучення з такими містами як Київ, Шостка, Кролевець, Конотоп, Бахмач, Ніжин, ст. ім. Тараса Шевченка, Хутір Михайлівський, Семенівка, Новгород-Сіверський, Шепетівка, Ворожба, Жмеринка, Вінниця, Ковель, Львів, Суми, Луцьк, Суземка, Зернове, Москва, Кишинів, Брянськ, Сухиничі, Казатин, Хмельницький, Тернопіль.